Про місто

Жовква, (пол. Żółkiew) (з 1951 по 1992 — Нестеров) — місто районного значення Жовківського районуЛьвівській області, районний центр. Поселення засноване у 1368 р. Міські права отримало в 1603. Відоме як місто ремісників. В XVII столітті Жовква була резиденцією короля Речі Посполитої Яна III Собеського. В кінці XVII — початку XVIII століть славилась художня школа і школа різьби по дереву.

Географічне розташування

Жовква — адміністративний центр району Львівської області, розташована за 25 кілометрів на північ відЛьвова, за 35 кілометрів від українсько-польського кордону, на роздоріжжі міжнародних автошляхів на Польщу  E372  (Львів — Рава-Руська — Варшава),  Прибалтику (Львів — Ковель — Брест). Поряд з автотрасою проходить залізниця Львів — Рава-Руська — Варшава.
Це також древня межа земель та князівств Червоної Руси —Галичини, Волині, Звенигородського,Белзького князівств. Біля підніжжя гори Гарай (365 м) — крутого уступу Розточчя, яка здіймається на 150 метрів над прилеглою рівниною, перетиналися важливі шляхи Червоної Русі. Зі сходу на захід проходив шлях на відтинку між містами Димошин (нині м. Кам'янка-Бузька) та Щекотин (околиці села Глинськ за 5 кілометрів від Жовкви), далі на Янів (тепер Івано-Франкове), Краковець, Краків; з півдня на північ пролягав шлях зі столичного міста Галича (пізніше зі Львова) на Белз і Холм.

Рельєф, природні копалини

Центральна (історична) частина міста розташована на підвищеній гряді, яка простягається із сходу на захід, західним краєм примикаючи до північно-східних уступів Розточчя. Біля підніжжя гори Гарай (150 м) гряду прорізає річка Свиня, утворюючи кілька вигинів. В долині ріки в давнину існували великі стави (Сопошинський, Середній і Зволинський), які були осушені протягом XIX століття. Заболочені колись території по обидві сторони гряди також поступово осушено і на сьогодні вони повністю забудовані.
На південній околиці міста в районі цегельного заводу здійснюється розробка покладів глини в невеликих масштабах, яка використовується для виробництва керамічної цегли. В районі міста виявлено також напірні сірководневі води з температурою на поверхні 39 °C, які можуть використовуватися для бальнеологічних та термальних цілей.

Демографія

Жовква. Ринкова площа
Станом на 2003 р. в Жовкві проживало 13,3 тисяч мешканців. Етнічний склад мешканців однорідний. Переважаюча більшість —українці — 98,4% (корінні довоєнні сім'ї становлять меншу його частину), в невеликій кількості — росіяни — 1% (частина російського населення і сімей військовослужбовців виїхала в Росію після утворення незалежних держав на території СРСР), поляки — 0,3% (майже все довоєнне польське населення вивезено в Польщу 1946 р.), євреї — 0,1% (майже все довоєнне єврейське населення знищено нацистами в 1943 р.), інші національності — 0,2%.

Історія

«Акварель Кронбаха». Вигляд Жовкви у XVIII ст.
«Акварель Кронбаха». Вигляд Жовкви у XVIII ст.
Місто Жовква було закладене в 1597 р. на землях давньоруського поселення Винники, неподалік древнього міста Щекотів (Щекотин, тепер село Глинсько Жовківського району), яке згадувалося уГалицько-Волинському літописі у 1242 р. Перша згадка в літописах про село Винники відноситься до 1368 р. Винники лежало на межи Звенигородського та Белзького князівства, через територію яких пролягли торгові шляхи з Галича та Львова на Белз, Холм. Розташування поселення на торговій дорозі сприяло його швидкому розвитку. Після розпаду Галицько-Волинського князівства і захоплення його земель Польщею в кінці XVI століття (1588 р.)
Винники стало власністю гетьмана Станіслава Жолкевського, який згодом одержав королівський привілей Зиґмунта III на будівництво нового міста на право назвати нове місто Жовквою (1603 р.). З наданням Жовкві 22 лютого 1603 р. грамотою короля Сигізмунда ІІІ Вази магдебурзького права пожвавилося економічне життя міста та околиць, швидше стали розвиватися ремесла й торгівля. Урядування в місті здійснював магістрат, який обирався за згодою власника міста.
Теофіла Собеська (Данилович) із синами на молитві у Жовкві
Теофіла Собеська (Данилович) із синами на молитві у Жовкві
Для розташування міста Жовкви була вибрана вигідна в оборонному відношенні, вільна від житлової забудови підвищена платформа, де перетиналися важливі шляхи Червоної Русі. Припускається, що гетьман С.Жолкевський із дружиною хотіли бачити розпланування Жовкви за взірцем «Ідеальних міст» італійського архітектора П'єтро Катанео. Планування здійснив Павло Щасливий, який тоді зводив замок та після нього костел св. Лаврентія. В першій половині XVII ст. Жовква перетворилася на укріплене місто-фортецю, оточене валами та ровами. Ринкову площу, розплановану перед замком, з північного та східного боків оточили житлові кам'яниці з відкритими галереями-підсінням. Припускається, що Жовква своєю красою має завдячувати дружині гетьмана Реґіні, котра дбала про місто, у той час коли чоловік перебував на королівській службі. Після Жолкевських місто належало родині Даниловичів, далі по матері Софії Теофілії — Яну ІІІ Собєському. В XIX столітті в Златополі у пана Владислава Ясенецького зберігався сімейний портрет Теофіли з синами Марком та Яном на молитві у костьолі міста Жовква.
З 1678 року Жовківський замок став королівською резиденцією Яна III Собеського. У 2-й пол. XVII — на початку XVIII ст., місто досконало розбудувалося, отримало низку нових кам'яних будівель, прекрасні садово-паркові ансамблі і досягло свого найвищого розвитку і багатства. У Жовкві діяли п'ять церков, чотири костели, синагога. Славилась високою художністю жовківська збірка живопису, графіки, різьблення, гобеленів, порцеляни, зброї. Прославили місто іконописці та різблярі Жовківського мистецького осередку кінця XVII- поч. XVIII ст.
Костел Святого Лаврентія
Костел Святого Лаврентія
З 1678 року Жовківський замок став королівською резиденцією Яна III Собеського. У 2-й пол. XVII — на початку XVIII ст., місто досконало розбудувалося, отримало низку нових кам'яних будівель, прекрасні садово-паркові ансамблі і досягло свого найвищого розвитку і багатства. У Жовкві діяли п'ять церков, чотири костели, синагога. Славилась високою художністю жовківська збірка живопису, графіки, різьблення, гобеленів, порцеляни, зброї. Прославили місто іконописці та різблярі Жовківського мистецького осередку кінця XVII- поч. XVIII ст.
Дослідник історії Жовкви вірменин Садок Баронч висунув версію про народження тут українського державного діяча і полководця, гетьмана Богдана Хмельницького. Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького у Жовкві двічі побувало козацько-селянське військо. Під час Північної війни 1700–1721 рр. Жовківський замок з грудня 1706 р. до квітня 1707 р. став резиденцією російського царя Петра I. Згідно з легендою, місцева річка Свиня здобула свою назву після того, як туди впав московський цар (перед тим випив надто багато алкоголю).
До Жовкви у квітні 1707 року приїздив український гетьман Іван Мазепа. З Жовкви гетьман відправляв посланця доСаксонії заручитись підтримкою шведського короля Карла XII.
Кароль Юзеф Сапєга восени 1745 року пробував бути посередником в суперечці між гетьманом литовським Михайлом Казимиром Радзивіллом «Рибонькою» та сандомирським воєводою Яном Тарлом в їх суперечці через

Архітектура

Жовква збудована за принципом «ідеальних міст» доби Ренесансу. До видатних історико-архітектурних ансамблів відноситься добудова історичної Ринкової площі (сучасна пл. Вічева) із замком 1594 р., костелом Св. Лаврентія XVII ст., Василіанський (XVII–XX ст.) іДомініканський (XVII–XVIII ст.) монастирі. Високу художню цінність мають зразки дерев'яного зодчества, збережена на території колишніх передмість та синагога в стилі Ренесанс. На невеликій території історичного центру, що з 1994 року має статус Державного історико-архітектурного заповідника, сьогодні знаходиться близько 55 пам'яток архітектури, в тому числі світового рівня.
В Жовкві працював видатний архітектор, скульптор доби бароко Андреас Шлютер (1662–1714 рр., як майстер меморіальної пластики). В костелі збереглися два надгробки роботи великого майстра, автора монументів у Берліні, Кенігсберзі.
Найстарішою школою міста є Жовківська ЗОШ №1. Школа була заснована у 1897 р.

Відомі люди

Йов Кондзелевич (1667–1740/48) — відомий іконописець, автор іконостаса із монастиря Скит Манявський (Богородчанський іконостас) 1698–1705 рр.
Ян Собеський — король Речі Посполитої у 1674–1696 рр.
Іван Руткович (сер. XVII — поч.XVIII ст.) — відомий іконописець, автор так званого Скварявського іконостаса 1697-99 рр.
Василь Петранович — відомий іконописець, автор (на думку Володимира Овсійчука; разом з учнями в 1744–1749 роках[5]) іконостасу церкви святого Миколая в Бучачi
Степан Волошко — актор, оперний співак, педагог.
Михайло Король — український адвокат, доктор права, громадсько-політичний діяч, провідник місцевої української громади, голова «Руської Ради», ініціатор будови «Народного Дому» в Жовкві.
Роман Цись — музикант, композитор
отець Яким Фещак — капелан УГА, редактор журналу УГКЦ «Місіонар», перебував під час І-ї світ. війни
Герш Лаутерпахт (1897–1960) — юрист, один із авторів концепції прав людини як норми міжнародного права
Кіяновська Маріанна Ярославівна — українська поетеса, прозаїк, есеїст, перекладач, літературний критик та літературознавець
Калітовська Леся - призерка Олімпійських ігор у Пекіні 2008р.