Воля-Висоцька

Жовківська міська рада | Офіційний сайт  ЦНАП  Шляхами Жовківщини   Воля-Висоцька

Назва села Воля-Висоцька походить від слів "воля", "новозаселене місце", де селяни звільнялись від податків на певний час; та "Висоцька" — від прізвища власника села Андрія Висоцького, полковника Бузького.

Андрій Висоцький в часи татарських набігів рятував своїх підданих, які залишались без їжі та засобів для існування, даючи їм все необхідне.

Перша згадка про село Воля-Висоцька відноситься до 1556 року, коли Андрій Висоцький, будучи бездітним, весь свій маєток, а саме: Винники (поселення, території якого зараз належать місту Жовква), Сопошин, Мацошин, Глинськ, Волю-Висоцьку, Мисьменицю подарував Станіславу Жолкевському, воєводі Белзькому та власнику села Туринка, в подяку за геройську оборону країни від татарів,  з умовою довічного догляду за ним. Анджей Висоцький помирає у 1560 році. Цього року Станіслав Жолкевський у пам'ять про буського полковника Анджея Висоцького розпорядився назвати на його честь село Воля-Висоцька.

У XIX столітті село Воля-Висоцька належало до Жовківського повіту. Межувало на північному заході з селом Пили, на півночі — селом Замочок, на сході — селами Винники та Липина, на півдні — з селами Винники та Глинськ, на заході з селом Глинськ. Південною частиною села тече потік Фійна притока річки Свині. В долині цього потоку лежить сільська забудова. У 1880 році в селі та присілках «Кути» і «За ставом» було 135 господарств, де мешкало 736 осіб в гміні, 2 господарства, 15 осіб — на території панського маєтку, з них, 535 греко-католики, 172 римо-католики, 44 віри юдейської; за національним поділом — 678 русинів, 26 поляків, 47 німців. Парафії греко-католицька та римо-католицька у Жовкві. В селі була діяли церква Святого Михаїла та однокласна школа.

У селі є дерев'яна церква святого архістратига Михаїла, збудована 1598 року з модринового дерева, тризрубна, одноверха, вкрита пірамідальним чотирисхилим наметом і по периметру оточена піддашшям. До цього храму належить вужчий квадратний зруб пресбітерія, ширша квадратна нава та прямокутний бабинець, які розташовані за віссю схід-захід. Бабинець було розширено, а церкву розписано у 1689 році. Ще через два роки прибудували захристію, яка прилягає до пресбітерія з південного боку, а із західного до бабинця — рівноширокий присінок. Над пресбітерієм розташований двосхилий дах, а над бабинцем — трисхилий. В інтер'єрі церкви спостерігається висотне розкриття внутрішнього простору. Крім того, простір нави та пресбітерія поєднується за допомогою прорізу-арки у стіні. Загалом, до сьогодні ця споруда зберегла особливості дерев'яної сакральної архітектури галицької школи: монументальність своїх форм і широке піддашшя. У храмовому інтер'єрі розміщений давній іконостас. Намісні ікони у іконостасі, написані невідомими митцями, походять з 1655 року, а Апостольський ряд та Дияконські врата були створені у 1688—1689 роках та належать пензлю одного з найвизначніших представників епохи «українського бароко» Іванові Рутковичу[5]. Вівтар церкви був виготовлений 1888 року. У 1889—1892 роках храм реставрували і тоді ж, 1891 року, з нього зняли гонт та вперше накрили бляхою[4].

На північний схід від храму розташована дерев'яна, двоярусна каркасна дзвіниця, вкрита наметовим дахом. Пропорції цієї споруди є високими, причому нижній ярус — удвічі вищий від верхнього. На стінах нижнього ярусу проглядається нескладний геометричний орнамент. Ця дзвіниця є трохи молодшою від храму і походить з XVIII століття[5].

Останнє Богослужіння відбулося 1949 року (за іншими даними — на свято Благовіщення 1948 року) і тоді ж греко-католицьких священників заарештували за відмову перейти у московське православ'я. 24 серпня 1963 року церкві було надано статус пам'ятки архітектури та планувалося облаштувати у ній музей. У 1970-х роках її реставрували і накрили ґонтом, але дуже невдало — дах церкви почав протікати. 1989 року церкву для вірян відкрив отець Софрон Попадюк, гонт зняли та накрили церкву знову бляхою. Згодом стіни ззовні пофарбували у жовтий колір. Під час реставрації Царських воріт 1992 року на східній стіні нави виявили мальований іконостас, датований 1611 роком. Цей стінопис вважається одними із найдавніших у дерев'яних храмах України. Нині храм святого архистратига Михаїла належить громаді УГКЦ села Воля-Висоцька.