У XIV ст. в документах вперше згадується містечко Винники, яке належало українському шляхетському роду Висоцьких. Наприкінці XVI ст. Андрій Висоцький, помираючи, переказує Винники своєму приятелеві — воєводі Белзькому Станіславу Жолкевському, русину-українцю за походженням. У 1594 році син воєводи, Станіслав Жолкевський-молодший, польний коронний гетьман, починає будівництво замку і нового міста на околиці Винник. Місто отримало назву Жовква.
Слід зазначити що Жолкевський був покровителем родини Хмельницьких і молодого Петра Могили. Існує дуже вірогідне припущення що саме тут народився майбутній козацький гетьман.
Поки гетьман Жолкевский обороняв українські кордони від турків і татар і брав участь в закордонних походах (у 1610 році він навіть захопив Москву), будівництвом міста керувала його жінка, Регіна, донька відомого гуманіста, поета, борця за права українців Яна Гербурта.
«Будівлі і міста сплюндровані, міста понівечені, дороги заповнені грабіжниками. Це і спонукає мене насамперед будувати свій замок і закласти містечко» (з листа Жолкевського дружині).
У 1603 році місто отримує Магдебурзьке право. У 1605 році завершується замок, у 1606 році починається будівництво костелу св. Лаврентія, у 1612 році — церкви Різдва Христового (зараз — Серця Христового). Паралельно зводиться оборонний комплекс міста — мур з баштами, рів і вал з бастіонами, брами.
Жовква була зведена згідно з ідеями філософів доби Ренесансу: з широкими і простими вулицями, просторою площею та оригінальним плануванням. Зокрема, усі головні будівлі міста були розташовані подібно до органів людського тіла. Замок був головою, ринок — легенями, міські брами — руками і ногами, костел і церква — серцем.
Найбільшого розквіту місто зазнало за часів правління короля Іоанна ІІІ Собеського, правнука засновника міста, а також його синів, королевичів Якова і Констянтина. Жовква стала однією з улюблених королівських резиденцій і жваво розвивалася. Жовківські храми могли посперечатись у величі і красі з святинями Львова, а місцева синагога була однією з найбільших і найкрасивіших в Європі. В місті творили такі митці як М. Альтомонте і А. Шлютер, І. Руткович і В. Петранович, діяла потужна іконописна школа та перша в Східній Європі єврейська друкарня. В різні часи тут гостили Петро Перший і Іван Мазепа, місто згадував в своїх спогадах паломник Василь Григорович Барський.
Після смерті королевичів Жовква поступово занепадає, проте місцевий василіанський монастир залишався потужним осередком української культури. Також у ХІХ ст. тут існував впливовий гурток єврейських просвітників. В Жовкві мешкали і творили видатні єврейські філософи і богослови — Н. Крохмаль, О. С. Шорр, Ц. Х. Хайєс, С. Раппорт та інші.
У 1772 році Жовква разом з Галичиною стає частиною Австрійської (пізніше — Австро-Угорської) імперії.
На початку ХХ ст. стараннями митрополита А. Шептицького в Жовкві постала відома василіанська друкарня — найбільша українська друкарня в світі на той час.
Під час І світової війни в небі над Жовквою загинув видатний російський авіатор П. Нестерів, один з авторів відомої “мертвої петлі”, провівши перший в історії авіації повітряний бій і виконавши знов-таки перший в історії авіації повітряний таран.
У 1918 році Жовква була ненадовго проголошена частиною Західноукраїнської Народної Республіки.
Під час ІІ світової війни від обстрілів і бомбувань було пошкоджено і знищено чимало старовинних будівель. Від рук нацистських та радянських катів загинуло кілька тисяч жовківчан. Під час німецької окупації була знищена єврейська спільнота, спалена синагога і чимало будівель єврейського кварталу.
За часів СРСР в Жовкві знаходилось кілька військових частин; більшість міських підприємств працювали на “оборонку”. Саме місто було у 1951 році перейменовано на Нестерів. Довгий час в місті і навколишніх селах діяли осередки ОУН і загони УПА. Більшість храмів було зачинено і частково зруйновано.
У 1989 році почалось повернення храмів їхнім історичним власникам, а разом з ним — і відновлення та реставрація понівечених історичних пам'яток. Особливо швидко пішов цей процес після проголошення Незалежності. У 2003 році почалась реставрація історичної частини міста яка з перервами триває і сьогодні.
СИМВОЛІКА МІСТА
Маючи Магдебурзьке право з 1603 року, Жовква не могла не мати свого герба. На жаль, герб, наданий тоді місту, до нашого часу не дійшов. Оскільки міста часто отримували герби своїх засновників, можна припустити що герб Жовкви повторював герб Жолкевських “Любич”, який мав наступний вигляд: yа блакитному тлі срібна перекинута підкова, увінчана й супроводжувана всередині двома золотими лицарськими хрестами.
Коли Жовква стала королівською резиденцією, Іоанн Собеський надав місту новий герб із зображенням свого гербу "Яніна": на червоному тлі - срібний щит, увінчаний золотою королівською короною.
У XVIII столітті, коли власниками міста стали Радзівілли, гербом Жовкви став герб цього роду "Труби": на срібному щиті - три чорні сурми; щиток знаходиться на грудях чорного орла.
Після приєднання Жовкви до Австрійської імперії для міста було затверджено герб, у якому повторювалася остання геральдична відзнака доби Речі Посполитої: у першій частині розколеного щита половина герба Радзівіллів - на золотому тлі вилітаючий чорний орел, увінчаний князівською короною, на грудях якого срібний щиток із трьома чорними сурмами; у другій частина герба Собеських - половина срібного щита, увінчаного золотою королівською короною, на червоному тлі. Щитотримачем був св. Лаврентій, на честь якого освячений головний костел міста.
Цей герб можна побачити в церкві св. Йосафата в Жовкві (колишній домініканський монастир), на фасаді колишньої електростанції, на закладному пергаменті про заснування шпиталя при храмі св. Лазаря.
За часів СРСР герб Жовкви (Нестерова) мав вигляд зображення Звіринецької брами, з зображенням серпа і молота.
Сучасний герб Жовкви,: в золотому полі Святий Іван, що тримає в правій руці золоту чашу, в лівій — чорну змію. Одежа синя, плащ червоний. Щит обрамлений декоративним картушем і увінчаний срібною міською короною.