Жовківська міська рада
Офіційний сайт
- --
- :
- --
_______ __ _______ 20__
Жовква
Перша згадка про давньоруське поселення під назвою Винники датується 1368 роком. У 1588 році Винники стали власністю місцевого магната Станіслава Жолкевського (1547-1620), в майбутньому гетьмана коронного і канцлера Речі Посполитої.
В 1594 році Жолкевський розпочав закладення на південних околицях Винник на зручному вигині ріки Свиня так званого «міста в мурах». Для здійснення будівничого задуму були запрошені найвидатніші зодчі Європи, відомі своїми львівськими та краківськими шедеврами: Павло, званий Щасливим (Паоло де Дукате Клеменсі), Павло, званий Римлянином (Паоло Домінічі), а пізніше також Амброзій, званий Прихильним (Амброзіо Натклаус Ваберне). Ці архітектори принесли з собою найостанніші ідеї італійського Ренесансу. Для розпланування міста-фортеці з замком була застосована ренесансна концепція «ідеального міста» за нерегулярною пропорційною схемою італійського теоретика й архітектора XVI століття П’єтро Катанео (розробка 1550-х років).
Історію розвитку міста можна поділити на етапи в залежності від зміни власників та визначних історичних подій в цій частині Європи.
В 1603 році місто отримало королівський привілей Зигмунта III на будівництво нового міста (Магдебурзькі права) та право назвати його Жовквою (від прізвища власника). Було дозволено проводити чотири великих ярмарки щорічно і дві торгови-ці щотижня, городяни отримували певні свободи і право самостійного управління містом під протекторатом його власника.
В першому періоді розвитку міста, коли власниками його були Жолкевські, збудовані його основні приватні та громадські об’єкти – Замок, парафіяльний костел, житлова кам’яна забудова Ринку, оборонні кам’яні мури, брами міста, окремі храми інших визнань тощо.
Історія Жовкви початку та середини XVII століття пов’язана з іменем видатного українського політичного та військового діяча – Гетьмана України Богдана Хмельницького. Народившись в Жовкві, вивчившись у Львові, Богдан був пов’язаний з Жовквою та її власниками. Він брав участь у складі військ під керівництвом С. Жолкевського в битві під Цецорою, де потрапив в турецький полон, захищав пізніше прилеглі до Жовкви землі від татар, проходив біля Жовкви під час Визвольної війни 1648 року.
Наступним власником міста стала родина Яна Даниловича (його дружина Софія – дочка С. Жолкевського), а розквіт міста наступив після того, як його власником став майбутній король Речі Посполитої Ян ІІІ Собєський в 60-х роках XVII століття.
Собєський продовжував покращувати та розбудовувати свою приватну резиденцію. Перебудовується Замок, який стає справжнім зосередженням творів мистецтв, рідкісних книг та зброї, місцем зустрічей, церемоній, балів столичної та місцевої еліт. Жовква часто стає центром прийняття політичних рішень, які вирішували долю європейської політики. Біля Замку закладається величний парк в італійському стилі з оранжереями, рідкісними породами рослин та водним плесом. На горі Гарай біля міста споруджується мисливський палацик, залишки якого існують до сьогодні. В місті будується Домініканський та Василіанський монастирі, нова кам’яна синагога, розвиваються міські фортифікації.
Наявність королівського двору сприяє розвитку місцевих мистецтв. У Жовкві зароджується осередок майстрів релігійного живопису та різьби по дереву, традиція будівництва дерев’яних церков. Широко відомі прізвища жовківських майстрів І. Рутковича. Й. Конзелевича, В. Петрановича, які привнесли в традиційне малярство подих європейського бароко.
Це був період найбільшого розквіту міста, в якому активно розвивалось господарське, мистецьке, релігійне життя, де представники різних національностей жили в злагоді, де проживали творці унікальної на теренах Європи держави Речі Посполитої та вершились важливі державні справи.
Жовква була також відомим центром єврейської філософської думки і книгодрукування (з кінця XVII ст. тут діяли три єврейські друкарні). Єврейська община Жовкви дала світові багатьох видатних рабинів, визначних письменників і філософів.
Колись місто мало чотири брами — Львівську, Жидівську, Глинську та Звіринецьку. Перші дві наприкінці XVIII ст. розібрали за наказом австрійської влади.
Костел святого Лаврентія
Збудований у 1606–1618 роках на штучному насипі, закладеному полоненими турками, як родовий мавзолей родини Жолкевських та пантеон лицарської слави. У підземеллі похований Станіслав Жолкевський, його дружина Реґіна з Гербуртів зі сином Яном, родина Даниловичів, батько короля Якуб Собєський, королевичі, державні секретарі, настоятелі, меценати храму. За кількістю і значимістю поховань видатних діячів Польської держави костел часто називають «Малим Вавелем». Храм вважають найбільшою, найгарнішою, найбагатшою спорудою Жовкви. Його дзвіниця отримала назву «малої Пізанської вежі».
Монастир отців Василіян (Храм серця Христового)
Церкву збудовано 1612 року на місці дерев’яної завдяки привілею Станіслава Жолкевського. Цей привілей підтверджував непорушність території, вільність у проведенні свят і обрядів, а також давав дозвіл збудувати муровану церкву.
У 1691 р. Ян III Собеський переносить до церкви із Молдавії мощі Івана Сучавського. Тоді ж до Жовкви прибувають монахи-василіяни, хоча відомості про їхнє перебування у місті вже є з 1682. При церкві закладають монастир, ігуменом котрого стає румунський філософ митрополит Досифей, що прибув, супроводжуючи мощі.
У 1697-99 жовківський художник Іван Руткович із різьбярами виконав іконостас. У 30-х рр. XVIII століття іконостас було продано до Нової Скваряви. У 30-х рр. ХХ століття митрополит Андрей Шептицький придбав іконостас для збірки Національного музею у Львові.
У XVIII столітті збудовано вежу. У 1895 було закладено друкарню отців Василіян. Решту споруд добудовували аж до початку XX століття. Також на початку XX століття відбулася перебудова храму за проектом Едгара Ковача, професора «Львівської політехніки». Від давніших часів залишився тільки ренесансний білокам'яний портал бічного входу.
Теперішній розпис церкви з 1932 по 1934 створював Юліан Буцманюк. Розпис ідентифікують з українським бароко та окремо відзначають його оригінальність. До прикладу, на одній фресці зображено козаків, які принесли дари новонародженому Ісусу, а на іншій — Акт Злуки із зображеннями відомих політичних та громадських постатей того часу (в радянський час була частково затерта, в наш час була законсервована й чекає реставрації).
Неподалік від вівтаря лежать нетлінні останки мученика святого Партенія (†250), котрі у 1783 привезли з Відня. Вони замінили мощі Івана Сучавського, котрі повернули Сучаві на вимогу тамтешніх мешканців.
У 1990 церкву повернено ордену Отців Василіян і вона тепер відноситься до Львівської митрополії УГКЦ. У 2003 р. посвячено новий іконостас роботи жовківський майстрів.
Церква св.священномученика Йосафата (Домініканський монастир)
Церква на цьому місці постала вперше у 2-й половині 16 століття й спочатку була дерев’яною, тому за деякий час згоріла. Така неприємна пригода повторювалася ще двічі. Тільки коли почали будувати вчетверте, то звели храм із каменю. Ранньобароковий костел було зведено в 1653—1655 році, за моделлю неапольських храмів на кошти Теофілії Собеськоїяк усипальницю для її сина Ма́рка. В інтер’єрі дотепер збереглися надгробки Теофілії та Марка Собеських, виконані у другій половині XVII ст. відомим скульптором Андреасом Шлютером/ Тут також знаходяться залишки північно-східного муру, а навпроти входу (якщо стати спиною, то зліва), була Львівська Брама, коло якої стояло три дзвони цього храму — Марія, Яцек та Домінік.
Замок
Закладений засновником Жовкви С.Жолкевським у 1594 р., будувався до 1606 р. Павлом Щасливим. Також відомо, що на запрошення С. Жолкевського тут працювали такі відомі архітектори як Амвросій Прихильний, Павло Римлянин, Петро Бебер. За переказами, навколо замку знаходився сад дружини Жолкевського неймовірної краси, та до нашого часу він не зберігся. У 1606 за замком Жолкевським був створений звіринець, де розводили зубрів, оленів, сарн, котрий існував тільки до кінця XVII століття.
Ратуша
Попередня ратуша була зведена архітектором Петром Бебером у 1687 році. Угорі на стіні ратуші знаходився сонячний годинник, а знизу — взірецьаршину та напис: «Міра мірою, а продаж і купно згідно з часом». Її розібрали 1832 через аварійний стан і місцеві радники мусили провадити свої засідання спочатку в одному із будинків на вулиці Львівській, а потім у фронтальному крилі замку. Сучасна ратуша збудована 1932, тобто через сто років після того, як розібрали попередню. Її звели за конкурсним проектом архітектора Броніслава Віктора на місці колишніх казарм та казематі.
Церква святої Трійці
Збудована на колишньому Львівському передмісті у 1720 коштом парафіян та королевича Костянтина на місці згорілої у 1717 році. Церква становить собою дерев’яну, тризрубну будівлю із цегляною добудовою — ризницею. Білокам’яне обрамлення вікон та портал перенесені сюди із розібраної замкової вежі. 21 червня 2013 р. на 37-й сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Камбоджі церква Святої Трійці внесена до списку всесвітньої спадщини.
Церква Різдва Богородиці
Церква збудована у 1705 на місці старої, також дерев’яної. У середині знаходиться унікальний бароковий іконостас, виконаний у 1708—10 рр. жовківським теслею Кінушем. Теперішні ікони виконані у 90-х рр. XVII століття, а іконостас розписаний майстрами жовківської школи, провідної на той час у малярстві та різьбі, у 1710—27 роках. Діяльність церкви відновлено у 1993 р., а реставрацію іконостасу здійснено у 1996 р. коштом Отців Василіян, котрі й опікуються храмом.
Церква Святого Лазаря
Історія храму починається 1624 року, коли було збудовано дерев’яний костел. У 1627 році при костелі відкрили міський шпиталь для убогих. У 1735 році фундацією Якуба Собеського зведено муровані будівлі костелу і шпиталю. В 1861 році у відновлених будівлях ансамблю відкритий монастир феліціянок, який діяв до Другої світової війни. З 1994 року в будівлі колишнього костелу відкрита церква святого і праведного Лазаря, що належить Українській Автокефальній Православної церкві.
Храм святих апостолів Петра і Павла
Храм збудований протягом 1991—93 (архітектор Олесь Ярема). Перше Богослужіння відбулося 21 листопада 1993 р. У 1999—2001 рр. тривало оздоблення храму під керівництвом Б.Балицького. У 2007 р. збудовано дзвіницю (проект архітектора О. Яреми). У храмі зберігаються мощі первомученика Стефана, мученика Парфенія, преподобних Іова та Амфілохія Почаївських, котрі вмонтовані в ікони святих.
Видатні постаті Жовкви
Полководці та державні діячі:
 |
Русин-українець за походженням. Великий гетьман та канцлер Речі Посполитої, герой війн з турками, татарами, шведами та московитами. У 1594 році заснував Жовкву. У 1610 році захопив Москву. Загинув в битві з турками у віці 73 років.
 |
Король Речі Посполитої, герой Хотинської битви та Віденського походу, рятівник Жовкви від турецької навали. Мешкав в Жовкві
 |
Провідник козацької війни 1648-1654-рр. Один із засновників української державності. Перші десять років свого життя провів у Жовкві, можливо, тут і народився.
 |
Український гетьман, фундатор багатьох храмів та шкіл. На Жовківщині був двічі – обороняв від татар Крехівський монастир у 1672 р. та брав участь у військовій нараді з Петром І у Жовкві у 1707 р.
 |
Литовський магнат, власник Жовкви з 1740 р.
Громадські та церковні діячі:
 |
Син валашського та племінник молдавського господаря, архімандрит Києво-Печерської Лаври, митрополит Київський. Засновник Києво-Могилянського колегіуму. Кілька років провів у Жовкві на службі в Станіслава Жолкевського.
 |
Православний (згодом греко-католицький) архієпископ львівський, галицький і кам'янець-подільський, провідник церковних реформ, автор кількох підручників для священиків. Учасник битв під Журавно, Віднем, Львовом та Калішем. Засновник кількох монастирів — в тому числі і в Жовкві.
 |
Молдавський митрополит, просвітник, філософ. Останні роки свого життя провів у Жовкві, де і помер.
 |
Український історик, філолог, письменник, церковний та громадський діяч, митрополит Української Греко-Православної церкви в Канаді. За підтримки А. Шептицького тісно співпрацював з жовківською василіанською друкарнею.
 |
Видатний український історик, академік АН УРСР, автор численних праць з історії і етнографії, в тому числі і з історії Жовкви. Працював у Жовкві у 1929-1934 роках.
 |
Митрополит Української Греко-Католицької церкви, меценат, громадський та політичний діяч. Підтримував українську друкарню і василіанський монастир у Жовкві.
 |
Патріарх Української Автокефальної православної церкви, автор частини стінописів в церкві Серця Христового.
 |